* * *

Народжуся уперше на карках глумливих собак.
Повернуся до них — помирати утретє i всоте.
Я титан. Я вода. Я маленький миршавий хробак,
Що руйнує чиєсь досконало збудованi соти.

Вже вiдтято життя, вже вiдмiряно море i вир.
Знову в тiлi своєм повернуся колись до нащадкiв.
I тодi напишу Апокалiпсис зречень i вiр.
I тодi обрету я молитву до Господа. Яко

Босий схимник iду — по стернi, по снiгах, по водi.
Заховаю обличчя у грудях, аби не болiло,
I тодi вiдречусь, по собi не лишивши слiдiв —
Тiльки душу свою i розтерзане дзеркалом тiло.

10.1995 р.