Маріанна КІЯНОВСЬКА

* * *

з далеких сонць де помирають птахи
свiтiв слiпих де не єє забуто
втiкає ошалiла Андромаха
i вимовляє лиш губами "буду"

чужi долонi тiло обнiмають
чужi вуста впиваються у душу
згасають очi

  в'язне кров i пам'ять

i тiльки губи витискають "мушу"

будь проклятий хто змiг єє узяти
блаженний грiх неправедного ложа
забути — вмерти

 жити — пам'ятати

а губи кажуть

    вiрять губи: "зможу"

***

Джерело: Юрій Мачуха.