* * *

Кора, як нiч, шорстка i ненависна.
I лiс глухий — вiд краю i до краю.
Глибоке небо висне прямовисно,
Несе надгроззя до порогiв раю.

Едемський сад зiбгався i стужавiв.
Холодний дощ сiче долонi дуплам.
Ключар Петро впокоєвся на лавi,
I очi затяглися чорним струпом.
Ховають свiт у темряву, щоб гаснув.
Як довго забувається покута!

Ключар Петро впокоєвся. Прекрасний
Його чекає рай. Чужий… Забутий…

08.1996 р.