ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

9.

Плазував він по плоті, що стала для нього межею.
Балакучий самітник і щедрий улюбленець жриць.
Бракувало знання ще еклог та іще таємниць
Мозок пилом припав, мов Пандорина скриня. Парчею

Голе тіло прибрав — мармурову свою Галатею.
І амброю натер — ніжну шию, і перса, й чоло.
Закінчилося літо — і тіло йому ожило
Під цілунком його, Евридіка віддалась Орфею…

Аморальний, бо хтивий, високий, бо майже поет.
Для троянд то покора, для долі — лише пірует:
Світ упав перед ним, наче хор — підкоривсь корифею.

П'яні греки ішли, сороміцькі горлаючи строфи…
Забувалось народження, дивом позначене трохи…
Він цю жінку кохав, забуваючи разом із нею…

***