ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

8.

Бо творець захопився руками й грудьми… Молотком
Відколупував мармур, солодкий, як плід піднебесний.
Тихо тішився жінці і мріяв, як стане одесно
Коло тіла богині з трояндовим буйним вінком.

Чорні скелі пірнали у зелень й смердів часником
Золотий помаранч, десь на вулиці кимось забутий,
Як із каменю піни зринали оголені груди,
П'яно світло п'ючи і вслухаючись в радісний ном.

У коханні завжди щось буває занадто тривожне:
"Я тебе сотворив", — і в розпуці фіксує художник
Тонкість жилок і рук, що затьмарили білу лілею.

Перейшов через пристрасть, скоцюрбивши пальці в судомі:
Найпрекрасніша всвіті, та груди чомусь нерухомі.
Плазував він по плоті, що стала для нього межею.

***