ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

5.

Бо ж немає у статуй ні голоду, ані сарком,
Хоч нікчемніють храми — гекатомби приносять цапами.
Три дороги до неба, і ті запаскуджено псами.
При дорозі в початок — порожній Харонів пором.

Літочислення зим. Часом пахне сухим щільником.
Часом вітер північний розшарпує статуям груди.
Місто вбогих і ницих. У стінах не статуї — люди
Поховались у ніші, налякані чумним візком.

Тільки ти й Галатея, і чиста її голизна,
І її щільнота, і рожева її білизна,
В цьому ветхому світі, де смерть і нявчання котяче.

Жінка муки і млості, і тінь її тепла, як віск,
Наче спраглий рожен, чи, по грецьки скажу, обеліск, —
Тільки пил, наче накип, на тілі, що в спеку гаряче.

***