Євген Гуцало

* * *

Бузки. І дощ. І солов'ї хмільні
співали в димних гронах фіолету.
Вигойдувались трав кордебалеті!
у танці, що минає в напівсні.

Цвіли бузки? То солов'ї цвіли
сузір'ям грон, пахучим синім димом,
цвіли у точну і в неточну риму,
бенкетували тільки як могли.

Скипали краплі, як окріп скипа.
Скипали звуки, як скипають краплі.
І цвіт скипав — о магія поквапна,
поезії знервована стопаї

Крізь той панічний солов'їний цвіт,
крізь ті музичні солов'їні грона —
прийшла до мене мрія ілюзорна,
мій виміряний ілюзорний світ.

Коли її вуста поцілував,
коли її поцілував у брови —
мов солов'їним впився безголов'ям
і щастя солов'їного зазнав!..

***