Юрко Гуцуляк

ВОНА

Вона сиділа в позі невідомого дуба
Свіжа як ранішня гусінь
Тендітна як паросток баобабу
Юна як мелодія флейти Пана
Вона сповіщала світ про свою вроду
І все що кружляло

не наважувалось піднятись вище її ніг

І все що було поряд

поспішало закутатись в її дихання

І все що було

раділо що воно є

Вона ж не потребувала одежі
Адже найкраще вбрання
Це спів птаха

закоханого в світло ранкової роси
сполоханого сонячним сміхом

Коли є роси взагалі нічого не потребуєш
Макові роси…

…макові танці…

…макові очі…

Сонце соромилось її очей
Так як лелека соромиться білої хмарки
Що й пером не поворухне

аби записати Казку

Якось я чув цю казку
Про джерельну воду

що благословляє всесвіти
коли Вона торкалась губами прохолоди

Чи був це поцілунок?

…не знаю…

Бо цілувати ці губи

хіба що маковою росою…

Вони примарні в своєму рожевому існуванні…

…існуванні серед блідих тіней…

***

Джерело: Валерій Напиткін.