МОЯ НЕЖИТЬ

Не шелести вухами під вікном,
Твоє волосся у борщі набридло.
Ти — моя нежить і уже давно
І не сякайся в яблучне повидло.

Що ти — стара, уже забув,
Що мою втіху розгубила.
Не хочу більше витирать слину
На сходах, підвіконниках, перилах.

Коли я в меланхолії сиджу,
Не відкривай свого гнилого рота,
Бо дихати не можу, не живу
І в голові одна нудота.

Гнійними очками уже не сню,
Не сню кістлявими ногами
І твоїх перс засушених не жду
І бородавок теплими ночами.

Не шелести, прошу не шелести,
Послухай ностальгічну тишу:
«Як найпрекраснішій писав листи,
Тепер як найдорожчій пишу».

***