Василь Герасим'юк

* * *

Романові Безпалківу

Я змалку боявся поганого ока. Зомлів
колись я на храмі в чужому селі, безпорадний.
Вже знаю про себе ту правду, яку я хотів.
Я знаю ту правду, що врешті подібна

                    на правду.

Розплющую очі в дитинстві.

     Церкви і хати

іще не бляшані —

  під снігом —

 блищать наді мною.

Я торсаю двері.

  Я мушу до хати зайти.

Бо я там прокинувся.

  Я там завмер під стіною.

Ми завше найменші у сяйві,

     а віра в обман

солодкий

  у ловах зі страхом

    довіку потрібна.

Я плакав у сінях родинних — я знаю цей стан,
я зиаю, чому моя правда на правду подібна.

Ми завше беззахисні в сяйві,

      а віра в обман

спасенний

у ловах зі смертю

      одвіку несхибна.

Співав я маржині у стайні — я знаю цей стан.
Я знаю, чому моя правда на правду подібна.

Заплющую очі в дитинстві.

   Хати і церкви

темніють зі мною і кожна —

 у хмарі —

              на зламі.

Останньою стонкне

 перервана тінь голови.

Залишиться погляд,

 й дитина зомліє на храмі.

* * *