Василь Герасим'юк

* * *

Верхи й ліси вже хтось нашепотів
своїми віршами…

 Не шумом вічним

я сповнений, а спійманий на відчай
незнаним гулом і слідами слів.

Його не чую ще, але гілки
уже відхилені – пройшов між ними.
Ми ще не вороги й не побратими.
Стежок нема ще в нього.

Навпрошки

 ось повійнуло – по душі якраз!

Ще перед зором. Вже і за плечима.
Зацькованими, білими очима
шукаю пастку в дебрі, а не лаз.

* * *