* * *

Є вірші, що не стануть афоризмами.
Є світу відмираюча харизма.
Є той, котрого в дійсності нема,
Є день як день
і тиша, як сурма.
Є аритмія
власного тіла,
Думка про те,
що хотіти хотіла.
Є гра і гравці
без дотримання правил.
Є той, хто постав,
і є той, хто поставив.
Є корабель, що від моря відчалив.
Є, зрештою, ти як самотній прочанин,
Котрий за своїми плечима втрачає
Хистку покаяльну дорогу в Почаїв.
Є той, хто в тобі безпричинно росте,
Є снів незалатані діри.
Й найгірше безвір’я
як віра у те,
Що Бог в тебе більше не вірить.

***