Олена ГАЛЕТА

* * *

Ти казав, що вони не плачуть —

святі й незрячі.

Чи то душу мають таку,

чи то вдачу вперту…

І не можуть померти,

тільки лиця такі, неначе

Уже по смерті.

Облягають їх спогади,

наповзає пісок в сандалі.

Сухостої днів

поволі ростуть угору.

Кривавлять худі коліна –

з поклонів або з ударів.

Мабуть, знайшли опору.

Іноді провіщає їх Бог —

як сон чи страх,

Докладає ноші на плечі

і вугля в груди.

Ще довго по тому

стоять на семи вітрах

І серце студять.

Ти казав, що вони такі —

не такі, як решта,

І не з глини ліпив їх Бог,

а силяв перла.

Тільки очі спустив додолу.

Сльоза нарешті

Зійшла й затвердла.

***

Джерело: Юрій Мачуха.