* * *

Пережити б цю осінь,

як птах перелітній, як дим,

Як дерева навспак,

і не знати, де корінь, де крона.

Мій натруджений Господи,

руки Твої безборонні,

Понад світом, таким

дивовижно іще молодим.

Сподіватись на чудо,

відчувати присутність гріха,

Як обмеження часу,

як фатальне подвоєння значень.

Повертати туди,

де молитви проказують натще,

І одна з них солодка,

а друга — потому — гірка.

Так по-різному сходить

дарована нам благодать:

Перші зміни в обличчі,

котрі повернути не сила.

У розколинах вітру

безлисті дерева стокрилі,

Як чужі імена,

через осінь ключами летять.

***