Олена ГАЛЕТА СУД У ПЕРЕДДВЕР'Ї 9 Усе тимчасове життя- сама гіркота;
Димитрій Ростовський Святитель Димитрій Ростовський, в миру — Данило, Сотника Сави син, прозваний Тупталенком, Відкрив сторінку, перо вмакнув у чорнило, Виводив слова і старів собі помаленьку. «Четьї-Минеї», «Синопсис», ще там яка дещиця — Богу на славу, людям на споминання. Київ, Батурин, Глухів, у Глухові десь — криниця, Липи, чернеча келія, не перша і не остання. Зупинився. Перо відклав. Зітхнув глибоко. Могло ж бути інакше: діти, онуки. У просвітках поміж літер вбачає око Тупіт малих ноженят і: «діду, візьміть на руки!». До утрені ще година. Прости мені, Боже, Сумнів мій потаємний, хвилинну слабість. Прости, що в житті зробив і чого не зможу, Криницю, липи, Москву і спокійну старість. Святитель Димитрій Ростовський, в миру — Данило, «Богонатхненний муж», — напише Величко. Ну, що ти, Самійле, то мною перо водило. Не квапся, Самійле. Обох нас Господь покличе. *** Джерело: Юрій Мачуха. |