Олена ГАЛЕТА СУД У ПЕРЕДДВЕР'Ї 4 Чи ж не всякому, звичайно, зрозуміло,
Іоан Дамаскин Ти будуєш свій сон, як історію архітектури, По деревах і пнях пізнаєш коливання часів. Ти виходиш на мур, а потому виходиш за мури, Де міські смітники і ристалища зниділих псів. Поміж тих голосів, у в’язкій напівтемряві свідчень, Де зима — не зима, тільки біло (чи біло?) кругом, Ти іще пам’ятаєш, що місяць цей названо січнем, Що собаки не вічні, а місто (мабуть) не Содом. Повертаєш у сон, як струхлявілий дух полонянки, Замикаєш по собі — не знати — чи очі, чи брами. Ти покличеш на ніч тільки Бога, і дві колисанки Переділиш між Ним і пустими (тепер) небесами. *** Джерело: Юрій Мачуха. |