1.
де сиві надії в тихій скорботі поховані
де блаженні вбогі духом відходять
а проміння їхніх смертей
поглинає абсолютно чорне тіло Господа
у терпкому мовчанні протікають їхні вчинки
Августине
бо ніколи не усвідомлювали що існують
бо ніколи не бачили як минають
із колисковими й молитвами
із стусанами солдатів і ласкою єпископів
минають
попередньо заплановані
а пізніше прийняті
per se
без можливості бачити
своє існування в свічадах віри
вічною смертю заспокоєні
вічною невідомістю проникнуті
чи бачив ти їх
Августине
чи потрібний їм час
запитаєш
чи потрібний їм час
із голодними немовлятами на руках
із батьками яким розпороли животи
із собаками що лиґають людські кістяки
чи потрібний їм час
із божевільними очима
перед олтарями Господніми
серед пустирища проклятої пам’яті
градом Божим придавлені
чи потрібний
це вічний початок людського завершення
де галасують щасливі дівчатка
із висохлими очима нещасної Лукреції
із вгодованими юнаками
в яких кипить кров Пелагія
2.
так і не знатимуть
Богом поділені
на прокляття і святість приречені
що їхні дороги
це той самий шлях тільки врізнобіч
де в силі своїй протилежності однакові
де світло й темрява
наче сестри які посварилися
проте вічно разом
бо одна одну виокремлюють і підносять
чи бачиш Августине
як вони обирають свою дорогу
по якій навчатимуть ходити дітей
по чорному або по білому
але все що посередині
лукавість підступна мінлива
яка нечувано розростається
гепає кулаками до граду Божого
лякаючи янголів
одягаючись у праведних і проклятих
Словом пестить і лякає
чи проб’ється до них
через їхні чорні постаті
блаженне проміння істини
що відродиться хоралами чистої совісті
хоралами
які здатні линути за межі дійсного
де пам’ять співаючих
розчиняється як хмара
а голоси їхні льодом покриваються
чи долітає дзвін їх до тебе
Августине
1998