І
Належати очима берегам,
де віковіє німота безмежна.
А думка навісна і обережна
спиняється на мить, бо там — бедлам.
Там вічно непроглядний лабіринт.
Гарячих звуків дике коливання
поволі проникає у мовчання,
яке зреклося втомлених годин.
ІІ
І затаївся в темряві гаплик,
що на міщан жене чуму і вроки.
Святі уми торочать про пороки.
Регоче на кострищі єретик.
Доба нуртує. В келії слова
силкуються в собі утримать суще,
А розум, як дитятко нетямуще,
хапається за те, чого нема.
1998