* * *

Це останнє тепло. Розтривожені душі
вереснево-німих закоцюрблих мовчань,
що відходять у дні, наче спогад про груші
передзим’я, — у дні, над якими печаль

набрякає й болить. І пора валідолу
непомітно тече, мов набридливий сон,
де малі і старі — всі по колу, по колу
під платівки зіпсутої вічний чарльстон.

1998