* * *

терцинами грієш їй груди
на яких зникають синці від поцілунків
голодних і спраглих скитальців
з очима вицвілими від сухого сонця
з ротами повними піску й невимовлених слів
з головами в яких прокурені кімнати пам’яті
ще ховають обличчя без шкіри

ти дихаєш на них важкими рядками
і вони починають тобі дорікати

1998