* * *

Складаємо обітницю, бо рік
уже при вході іншого безчасся,
де тільки стогін, безвість. Рівний сніг —
безшумний вальс над містом світанковим.

Однак дрімають втомлені слова,
у котрі одягаємо надію,
а Слово Боже, мов локомотив,
везе її крізь зменшення себе
під час вечері з гадкою про смерть,
коли запитуєм сполохано: чому
пересування втомлених годин
нагадує механіку Декарта?

1998