* * *

Небесна навігація притихла.
Хвилина, друга — хмари упадуть.
Я хочу вірить: на очах Перикла
було щось більше за Кінець чи Путь

по темному, глухому коридору,
де час від часу шурхіт голосів,
що випарами сірими угору,
аж голова йде обертом. Батьків

і рідних, друзів можна упізнати,
що відійшли давно… Тут — у потік
злили їх невідомі, злі прелати,
який тече в імлу… не день, не рік.

1997