Анатолій Дністровий

КІНО 1997 РОКУ

Маніту, Саваоте, Монадо Монад,
пахне старістю втомлена осінь.
Ми — в молитві. Зреклися вчорашніх балад.

Але падаєм досі.

Знов по колу, по колу. Платонівський рік,
ніби зашморг. Безгаласно канем
у великих надіях маленьких доріг.

Наче сніг, тихо танем.

Це в ходу м’ясорубка людського буття:
межі смерті — народження крики.
Та мовчать під напружене серцебиття

в кінокадриках лики.

1997

Джерело: Юрій Мачуха.