* * *
Я не увійду до хрестоматій,
Не шукай мене, де хрест і мат.
Серед всіх симпатій-антипатій
Я — поет, любові рідний брат.
* * *
Я — поет нетрадиційно традиційний.
Майже всі по вуха — в авангард…
Авангард — то друг мій потенційний.
Або… наймолодшенький мій брат.
* * *
Сивіє день мій, ніч лисіє,
Вже не така крута гора.
І видно, як сліпий Месія
Пекучі груди роздира.
* * *
— Яка твоя доля, поете?
Що тобі в спадок залишила?
— Ти запитай про це в портрета:
“У рамці рабствує душа…”
* * *
Ми в долі щастя не просили,
Бо доля — це не тітка зла,
Це — та, що надриває жили:
Щоб Українонька жила.
* * *
Нічого в долі не проси,
Не жебрай спраглими устами,
Лиш те, що долі ти даси, —
Твоїм повік дарунком стане!
* * *
Не підслуховуйте — слухайте,
Не шепочу — кричу!
Не підслуховуйте — слухайте!
Навіть якщо мовчу…
* * *
Ти кажеш: забуваються пісні.
А я з піснями і встаю й лягаю…
Не докоряй: в гурті я не співаю.
Забутись можна, а забути — ні!
* * *
Чужі боги заполонили
Мілкі, сіренькі розумці.
І від колиски до могили
Штовхають нас на манівці.
* * *
НЛО, літаючій тарілці.
Чого ти прилітаєш і мовчиш,
Лиш світишся до болю ув очах?
Чи, може, світло — твоя мова безсловесна,
Одній душі збагненна і підвладна?
* * *
Відзвенять мої дні, відтанцюють літа
Відспівають ощаснені миті —
І настане осіння пора золота…
Та чи будуть плоди ваговиті?
1984