УКРАЇНІ

Придворні музи поніміли:
Ані хвали, ані хули.
Вкраїну тягнуть до могили —
Ви ж мовчите… А як гули!
Чи ваші душі зажиріли
Від президентського шматка?
Чи вас звягільські обдурили?
Чи ви ковтнули язика?
Мовчіть, глухі раби неволі!
Бо німота — то дар раба.
Я ж не скорюсь мовчазній долі,
Бо доля — мова, не журба!
І я журюсь, та не коритом,
Не кендюхом чи капшуком:
А щоб народу вільно жити
Не під московським каблуком!
Не сподівайсь, що росіянин
Вкраїні щастя принесе —
Вкраїнець сам себе догляне,
Бо Україна — над усе!
Народе мій! Не бійсь карати,
Вершити суд: на цій землі
Господар — ти! То ж чом за rрати
Тебе знов тягнуть москалі?
Вже годі у хохлах ходити
І “штокать, какать” навкруги!
Пора, нарешті, пробудитись:
Тобою ж правлять вороги!
Ти ж — велет добрий і могутній,
Ти — кремінь, криця — не глиняк.
Чому ж тебе так тяжко судять,
Що ти давно вже не козак?
Ти знаєш: вороги підступні…
Так хай відступлять — стрепенись!
Хай кров не п’ють, зловражі трутні,
Не падай перед ними ниць!
Будь українською, Вкраїно, —
На білий всесвіт розцвітеш.
А станеш знову на коліна —
Не підведешся, пропадеш.
Тебе уб’ють космополіти,
Змішають з гумусом заброд…
То ж пам’ятай: ти є на світі —
Велика нація! Народ!

1995