Франческо ПЕТРАРКА (в перекладі М.Зерова)
НА СМЕРТЬ ЛАУРИ
ССLXXIX
Чи скиглення в гаях зачується пташине,
Чи в літнім вітерці зашепчуть дерева,
Чи лепетливих вод гармонія жива
Сюди до берега зеленого долине,
Де я сиджу й пишу погожої години, —
Про неї, дар небес, що нині укрива
Глибінь землі, я сню і мислю, і слова,
Здається, з уст живих спадають у долини.
"Для чого завчасу марнуєш ти свій вік? —
Вчувається мені. — Для чого з-під повік
Струмиш потоки сліз розпучливо, безсило?
Я вмерла, щоб ланцюг скороминущих літ
Зімкнути з вічністю; зіниці я склепила,
Щоб їх розкрити там, у непомеркний світ".
***
Джерело: Надія Чорноморець.