* * *
Твій стан обняв якийсь Трістан,
А ти, як справжня хвойда,
Сміялася на весь майдан,
Незаймана Ізольдо…
Сміялась гучно,
тільки ти так реготати вміла,
А той Трістан тебе обняв
І щось шукав несміло.
Ізольдо, чий між вами гріх?
Чого ховаєш очі?
Нащо мені твій хтивий сміх?
Над ким, скажи, регочеш?
Типовий ранок –
Осінь, сквер,
Тополі вітер гойда…
Трістан кудись собі попер…
Ти плачеш?
Плач, Ізольдо…
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.