* * *
Наша совість захована –
Ще коли жили діди
У кишені зашили її
Щоб надійно
Перед світом спокус
Схоронити цей скарб,
А тоді,
Коли старість покине цей світ,
Процесійно
Серед степу сховати
Й поставити хрест.
Пок живі
Ми приходим туди
Знов малієм,
Запалюєм свічі,
Несемо коляду,
Сієм житом і краємо паску,
Наша совість незрима,
Вона мов дарована ласка,
Серед тисяч хрестів
Нам не можна свого загубити..
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.