Оксана ЗАБУЖКО

ІСТОРІЯ ЄРЕСІ

I.
“Поможи, о Боже, цей хрест нести —
це хороший хрест. Він такий, як тре’, —
бо на нього древо пішло сире,
і задирки в шкіру встигли вп’ястись.
Кожен рух, відтак, — що від Тебе знак:
мов гаками дре мою кволу плоть!
Я Тебе люблю. Ти є мій Господь.
Поможи ж дійти, бо не встою — так…
Поможи дійти — не скажу, куди:
там, де жовч дають на хрипке: „Води!“ —
там, де поти вдих, поки держить цвях! —
Поможи пройти долорозний шлях…”

II.
А думка — немов оглав,
В якому чуття косіє…
Кінчається місяць Ав —
І знов не прийшов Месія.
Не вивільнитись із пут,
Не знести розпуки сеї! —
У білій одежі йдуть
Пісками сумні єсеї.
Ждання їх твердіш скали!
Дарма і лівим, і правим
Марія із Магдали
Кричить: “Я бачила Равві!” —
Всує пророчиш, жоно,
Всує мужів морочиш! —
Клюють пісок, як пшоно,
Спадаючі долу очі
(В пустелю — в вапно — в бетон:
Віки за колючим дротом
Сурми Господньої тон
Чекать, пересохши ротом):
Прийде — як нагорній сніг,
Що блиском погляди сліпить,
І кине до наших ніг
Всі царства й народи світу!
І в тому місяці Ав
Спаде з нас вигнанча кормига!
А що розп’ятий казав —
Не писано в наших книгах.

III. (Pieta)
…Темний — із надр — огонь,
Кров на губах — як сіль:
Із пробитих долонь
Зціловуватиму біль.
Разом в хреста врости б!
(Скинули — в купу дров…)
Із прохромлених стіп
Злизуватиму кров
(Так собаки всю ніч
Лижуть сторожові!), —
Коси рвучи, як гич,
З шкірою з голови!
Пощо мене не взяв,
Равві, в муку свою? —
Я б, як оку — сльоза
Вимиває вію,
Тілом би розтеклась,
Всі прийняла б бичі! —
Круг тебе в послідню страсть
Оливом пливучи!..
Встигли терни врости
В шкіру до самих брів…
Встань! — говорю, як Ти
Лазарю говорив.
Я Тебе воскрешу
На всі потомні віки
(Хай запевняють: грішу! —
Хмурі чоловіки) —
Я Тебе вознесу
На найвище з небес,
Всю світову ясу
Дам Тобі, Боже, днесь —
Всіх народів і мов
Рине к Тобі душа!
(Нащо здалась любов,
Котра — не воскреша?..)
………………
Так і пребуде вовік:
Ранок. Жовтява мла.
Камінь, відвалений вбік.
Світло з Твого чола.

***