Оксана ЗАБУЖКО

ПОРТРЕТ К. М. ГРУШЕВСЬКОЇ В ЮНОСТІ

Катерино Михайлівно, панно Катрусю!
Стоячий “колнєжик”,
Пелюсткова шкіра блондинки
І рот недитинно-владний…
Метикований львівський фотограф
позу обрав як належить,
Впізнавши в моделі Веласкесову інфанту.
Ах панунцю Катрусю,
до тамтої війни — як до літа,
Іще далі — до Києва,
А ще далі — чорніє розтруб…
Ще Ви вчитеся
греки й латини, як на ніч молитви,
Зневажаєте залицяльників
і читаєте “Що таке поступ?”.
Ах панунцю Катрусю —
капелюшик з широкими крисами!
Але — сіра паморозь погляду:
в що вслухались? Куди Ви дивились?..
О, як міняються лиця мертвих, коли на роду написане,
Ніби світло з дверей прочинених, надає їм інакший вираз!..
Ви вслухаєтесь, так!
(Чи то стогін з могильної ями —
Наростаючий звук — з року в рік — наче здушеним криком?)
Бути Грушевською родом — уже-бо незмивна пляма,
Бути Грушевською духом — гріх, непростимий вовіки.
Наростаючий звук?
Наперед?
Вдовж століття?
Це ж анти-
Історичний підхід — метафізика, панночко, бляґа,
Катерино Михайлівно, ніжна білява інфанто,
Скількисьзначне число у космічних архівах ГУЛАГу!
(Звук наростає: паперів батьківських
Роздертих шурхіт — і в грубку. Амінь.
І з тріском згоряє Том Одинадцятий —
І всі наступні, которі за ним.
Звук: це — щурі, що урозтіч ринулись,
це — об стільницю дубовий кулак:
Трах! гімназисточка-
професорівночка-
інтеліґенточка, мать твою так!..)
…На гімназійному фото
вицвів погляд ледовий, аж білий, —
Так, немов за чверть віку до того
Ви вже вміли дивитись як треба! —
Катерино Михайлівно,
панно Катрусю, що стали-сьте пилом,
І не табірним — зоряним: Вами засіяно небо, —
Убієнні невинно історики вичахлих націй,
Ви — найперша їхня заслона,
Ви — варта в обложенім стані…
Катерино Михайлівно, панно Катрусенько, де Ваша праця?!
Наростаючий звук…
Наростаючий звук…
Наростає…

***