Олекса ЮР

ДИПТИХ

Я кохав тебе і шукав тебе
в небесах вогняним сенмурвом.
Ти, сказавши “А”, не сказала “Бе”.
Крик душі на паркані —

КУРВА.

Йдеш у ніч, і Хтось ( чи мені здалось?)
наступає тобі на п`яти.
Усміхнеться біс чи губатий БОС-
ЯК піде із тобою спати.

А я скажу “Так” — і заб`ю “косяк”.
Затягнусь — навкруги нірвана.
Я ловив тебе на іржавий гак,
ти ж розставила сіті з обману.

Умієш брехати обом — і зовсім не брехати,
кидати троянди — і слухати лютню і спів.
Свіча, сірий камінь, півтемна, похмура кімната,
порочно зачатий нащадок семи королів.

Їх справа лицарська. Наб`ють один одному морду,
Нап`ються вина — і учинять черговий погром.
А потім тебе покладуть, розімлілу і горду,
на ложе тієї, котру гвалтували разом.

Ти будеш ходити у скропленій кров`ю одежі
(дивись у вікно, в котре вкинули, нагу, її!)
Зламаєш ключа — і відчиниш ворота пожежі.
Попалені гради і весі, зчорнілі гаї.

Вернеться король, кине меч у найдальший закуток,
потоне в тобі ув усій — від очей до імен.
Кричатимеш “ще!” — і стогнатимеш хтиво та люто,
свята й непорочна регіно з шовкових знамен.

А потім, у вежі, між чотками і гаптуванням
пригрієш другого, лебідко, вельможним крилом.
І грішною Євою стрінеш зорю на світанні
(бо вмієш брехати і правду казати обом).

***