* * *
Колись були ми вічними,
щоб жити на землі,
віталися з зустрічними,
а ще — були малі.
Колись були сміливими
лякатися в пітьмі.
Майстерно як не вміли ми
лишатися самі.
А чи тепер ми можемо
сказати "я не сам",
спинити перехожого,
що йде назустріч нам.
…Хіба палить не маємо
чи уточнити час:
— Скажіть, ми помираємо
чи вже немає нас?
***
© Микола Туз. Всі права застережені.