Наталія ТУЧИНСЬКА

* * *

Не сльози мої зривають
Нещадні вітри з-під вій —
То гуси шукають краю
Привітнішого, ніж мій.

Розводять закляклі крила,
Прощаються — і зліта.
Лишень оберніться! Білі,
Як світло і пустота,

Над нами плили — чужими
Вже — хрестики угорі,
Минаючи пастку зимну —
У вирій, який горів.

***