Наталія ТУЧИНСЬКА

* * *

Треба мені вже, мабуть, міняти
Мешти легкі на взуття грубіше:
Перший в дорогу з речами вийшов,
Скоро за ним. Розписні палати —

Прихисток наш ненадовго. Далі
Стіни — інакші, і двері — інші.
Стелі хіба що світліші, вищі.
Наші ще в них голоси не звучали.

Доки не пізно, вертай назад,
Двері замкнуться — тоді не вийдеш.
Він мені душу, напевно, вийме —
Дім, що вікном визирає в сад.

***