Наталія ТУЧИНСЬКА

* * *

З неба сходами спуститься сонце-страж.
Рождество Твоє, Христе, Боже наш,

Переходить полями, де сплять сніги,
Відпускаючи людству старі борги.

Місяць зорі трусив із свого мішка,
Розливалася туга землі гірка,

Просякала оселі людські наскрізь
І блукала, як та одиначка-рись,

Не шукаючи пари, бо ще не час, —
Потім ніби затихла, пішла, вляглась.

І вечеряло людство.

***