Емілі ДІКІНСОН (в перекладі Н. Тучинської)

712

Я не шукала Смерті, тож
Вона прийшла по мене.
У повіз сіли з нею ми —
Й Безсмертя. Не шалено

Женемо: поспіху нема.
Уже позаду милі.
Мені зректися довелось
І праці, і дозвілля.

Повз школу, де після дзвінка
Змагались школярі,
Поля, що споглядали нас;
Вечірньої зорі

Ми обминули світло — чи
Воно минуло нас.
Мене примусила роса
Здригнутися не раз.

І до оселі, що здалась
Печерою, де стріха
Вросла у землю назавжди,
Ми підкотили тихо.

З тих пір віки пробігли, що
Того коротше дня,
Коли у Вічність повела
Вона мого коня.

***