Емілі ДІКІНСОН (в перекладі Н. Тучинської)

182

Як не судиться мені
Годувать вільшанку з рук,
Хай з твоїх долоней з'їсть
Поминальні крихти, друг.

Чим віддячити тобі?
Навіть словом не озвусь:
Сон мене нагородив
Тягарем гранітних вуст.

***