Роман ТРИФОНОВ

* * *

Дощ не тiльки для того,
щоби м’якшав душею чорнозем.
Дощ обплутує ноги
i вiщує раптовi морози.

Є останнє багаття,
але грiється там тiльки привид.
Є ще слово “насправдi”,
та його говорити —

є привiд?

У затемнених шатах
i у шапцi смушевiй утоми
час iти-поспiшати
перевiрити власнi кордони.

А iм’я — стане звуком,
як воно i одвiку було ним.
Легко тиснути руку
тим, хто там.

Тим, котрi за кордоном.

Дощ не тiльки для того,
щоб помити наш контур у свiтi.
Дощ не творить дороги —
вiн продовжує їх ще на митi.

***