Роман ТРИФОНОВ
* * *
I вже зiрки над мiстом не шпичастi,
i вiдстанi уже не випадковi.
I зiгнуться дороги у пiдкову,
не згублену,
а створену
на щастя.
Погаснуть незрiвняннi каламбури.
Раптово вiдпаде потреба крику.
I заштрихують темряву похмуру
зiрки
легеньким дотиком до вiкон.
***
© Роман Трифонов. Всі права застережені.