Роман ТРИФОНОВ

З ЄВГЕНА ПОВЄТКIНА

Коли погляд мiй у бiк пiвнiчний
знову малюватиме обличчя
десь на тлi зiрок i їх орбiти —
трохи холоднiше стане свiту.

I коли за спиною у мене
лiто знов розiб’ється зелене —
все одно не крастиму уламкiв,
щоб на стiну вiшати у рамках.

I коли пройду всi перехрестя,
вдалину розкресленi без тями, —
зрозумiю: є на свiтi тексти,
гарно iлюстрованi життями.

***