Роман ТРИФОНОВ

СОН СПАДКОЄМЦЯ IМПЕРIЇ

Цей промiнь затискаю у руцi,
яким покреслю камiнь за кордоном.
Минає час, i бавитися троном
хай починають рiзнi мудрецi.
Хай доведуть тотожнiсть “так” i “нi”.
Iмперiю беру я iз собою
i вiрю в чорну таємницю зброї.
Позаду мене рубежу вогнi.
Iмперiя в менi кордони креслить,
переоравши пам’ятi степи,
i цi кордони, наче перевесла,
зберуть зiрок промiння у снопи.
Таємним рухом спину обпiкає
кордон позаду, що вела по краю
у давнину упевнена рука.
Не обертаюсь. Там вогнi палають
iмперiї, яка ще не в зiрках
себе шукає, а помiж слiдiв
недбалих на розхлюпаних проспектах.
Десь там, де тне загуслу форму спеки
блискуче лезо перших холодiв.
Десь там, де помiж темряви тотожно
собi самому сяє промiнь кожний.

***