Роман ТРИФОНОВ
* * *
Капає час з обгорiлих свiч
в отвори мишачих нiр.
Безлiч галактик пiдпалять нiч,
наче сухий папiр.
У семикутнику самоти —
музика й магiстраль.
Знову алюзiя — той мотив,
що вiдлiтає вдаль.
Самодостатнiсть сухих свiтил
стверджена мною вже.
Падають з неба лункi свiти
в небо, але чуже.
Дихання збилося вiд гримас…
Стелить глуха земля
в краї далекому, як романс,
невилiковний шлях.
***
© Роман Трифонов. Всі права застережені.