Роман ТРИФОНОВ

* * *

Загубленiсть у враженнях нестримних,
експресiї, iмпресiї i злети…
Ти вже переспiвав останнi гiмни,
ти вже змiнив десятi еполети.

Ти вже знайшов iкс, iгрек i рiзницю
мiж тим i iншим — знати не зашкодить.
Ти захват розписав на одиницi.
Ти розпач роздiлив на епiзоди.

I ось тепер туманною порою
ти забуваєш свiй колишнiй титул
i йдеш на з’їзд занедбаних героїв,
щоб голосом захриплим сповiстити,

що ти забув, як звуться тi країни,
дощi яких ввижалися одвiчно,
де визнають пiдданцями своїми
усiх, хто так жорстоко мерзне в сiчнi.

I уряд тих країн писав закони,
аби мерщiй тебе коронували,
а ти нiякий не носiй корони,
ти завжди й скрiзь шукаєш карнавали.

Послухаєш закам’янiлу тишу —
усе, що залишилось вiд iмпресiй, —
i врештi-решт тебе немало втiшить,
що слiв немає для нових донесень.

***