Роман ТРИФОНОВ

* * *

Лише за мить до зацвiтання лип
i пiсля втрати запаху жасмину
скiнчився день, немов вiдеоклiп,
затемненням екрану на хвилину.
Лишається остання iз вiдрад,
єдина для кiнця i для початку, —
квапливим кроком креслити квадрат
навколо хати, де живе мовчанка,
i бачити, як гаснуть на межi
iз заходом всi променi вiдразу
i в бiлих смугах свiтла з-пiд душi
закiнчуються почорнiлi фрази.
У пальцях запручається жасмин,
зiрки в сузiр’ях затремтять на стеблах,
i мандрiвний оркестр, зiйшовши з неба,
поволi ввiйде в ряд дзвiнких картин…

***