Роман ТРИФОНОВ

* * *

Вечiр гляне здалеку, i знову
сонце за дахи поволi зайде
тих будинкiв п’ятиповерхових,
темних, заклопотаних, як завжди.

I не буде вулицям тим дiла,
чий то слiд на них лишає запис.
Бо коли вже днi вiдмерехтiли,
то навiщо знову повертатись?

Пригадають: ти їм зустрiчався,
та проте по-своєму розсудять:
що належить лиш одному часу,
те йому належати i буде.

***