Роман ТРИФОНОВ

* * *

Отак буває. Снiг беззахисно
летить на лезо огорож.
Слова загублюються пафоснi.
Непереконливi — також.

Холоне день захриплим гамором.
У присмерк падають слiди.
Вже можна забувати намiри
i припинити лiк годин.

Проспект, асфальтом пiдперезаний,
збив кучугури набакир.
А снiг прогулювався лезами,
немов справжнiсiнький факiр.

***