Роман ТРИФОНОВ

* * *

Оце судилось назавжди нам,
i вiльний мало хто вiд цього —
вкорочувать життя годинам
задля приходу дня нового.

А вранцi стане нам вiдомо,
коли зарожевiє небо:
день, що чекаємо його ми,
юрбу годин прислав за себе.

***