АНТИТЕЗА. РЕКВІЄМ
Хто мене підведе до фіранки,
Щоб побачити радість світанку,
Ув останнє побачити сонце
Крізь замизгане кров’ю віконце?
Як свинцем мені плюнуто в тіло
І дамаском порубано жили,
Хто мене реставрує у ціле,
Хто мені прошепоче “мій милий”?
Я запав без борні і без січі,
Я загнив в консервованій банці,
По мені догоряють свічі
І без мене буде уранці.
Ні багатства, ні слави, ні влади,
Кров з аорти шумить водоспадом,
Прощавайте, життєві принади,
Ви пройшли недосяжним парадом.
По мені не заплаче родина,
Вир життя не попустить повіддя,
Розквітає остання година:
Чорні квіти, сталевеє віття.
Вовче кодло і білих, і чорних
Догризає останнюю кістку;
Я пройшов крізь життєвії жорна:
Крізь нудьгу, крізь ненависть і містику.
Що зробив? Що устиг? Що залишив?
Попіл звіє ім’я та надбання.
Морок. Темрява. Тиша.
Хароне! Вітання!
***
© Тор Варра. Всі права застережені.