ЗиНовій

САД

Оживає пожовклий граніт
Не відпустить заручника час
Сонце вже перетнуло зеніт
В котре і звично він серед нас

Минулися разом і смуток і біль
Нервово підбіг він назад
Закрився руками допоки є сил
Тамуючи серце набат виходить із саду старець

Зупинимо кроки, відкинемо гнів
Так коло за колом
А далі кінець

***

© ЗиНовій. Всі права застережені.