Галина ТАРАСЮК

* * *

Перечекати дощ. Перечекати…
Передощить до самозабуття,
і знову необачно закохатись,
І думати, що вже на все життя.

На дні усі, на всі літа, до скону
Поміж тісних п'янливих берегів
Котити хвилю чи сльозу солону
І марити дощем, що відшумів.

***